Експериментальні дослідження та математичне моделювання дали можливість встановити залежність міцності остеосинтезу діафізарних переломів між відстанню розташування центральних стержнів відносно місця перелому та відстанню між центральними та базовими стержнями на центральному та дистальному уламках, які сформульовані у вигляді наступних положень (стержні біля перелому – центральні, крайні – базові).
1. При рівновеликих уламках надійність фіксації уламків тим більша, чим менша відстань між центральними стержнями до місця зламу і між собою, і чим більша відстань між центральними і базовими стержнями. (Фізико-математичною мовою це положення буде виглядати так: надійність фіксації уламків прямо пропорційна відстані між центральними і базовими стержнями і обернено пропорційна відстані між центральними стержнями).
Тобто при рівновеликих уламках центральні стержні потрібно провести якомога ближче до лінії зламу, а базові якомога на більшій відстані від центральних.
Тепер розглянемо остеосинтез при різновеликих уламках, тобто у верхній чи нижній третинах. Виходячи з аксіоми, що міцність з’єднання двох не однакових по щільності об’єктів третім (з’єднуючим), залежить від міцності з’єднання кожного з них з третім, маємо підстави стверджувати, що міцність з’єднання буде в першу чергу залежати від міцності кріплення менш щільного об’єкта зі з’єднуючим об’єктом.
У нашому випадку це щільність меншого уламка, який включає метадіафізарну частину кістки. Відомо, що міцність діафізарної частини перевищує метафізарну приблизно у 10 разів. Значить міцність кріплення стержнів у коротшому (метафізарному) уламку і міцність їх кріплення до зовнішньої опори буде приречено меншою ніж кріплення стержнів у діафізарному (кортикальному) уламку. Тобто маємо теоретичні і практичні підстави стверджувати: при локалізації перелому у верхній чи нижній третинах відстань між стержнями у більшому уламку повинна бути приблизно такою ж, як відстань між стержнями на меншому уламку.
Показано обґрунтоване розташування стержнів при застосуванні АЗФ
чи гвинтів при МОС
Що для практики дає це теоретичне положення?
Є науково обґрунтовані підстави для зменшення операційної травми при застосуванні екстракортикального остеосинтезу (частина пластини на більшому уламку не повинна перебільшувати ту частину, яка на коротшому). При зовнішньому остеосинтезі загальна величина конструкції визначається величиною меншого по довжині уламка – зменшується вага апарата і значно зменшується площа сегмента, занята конструкцією, покращується якість життя пацієнта.
Таке розташування стержнів чи гвинтів не збільшує міцність остеосинтезу, тому що міцність цього «ланцюга» залежить, в першу чергу, від міцності найслабшої ділянки, а такою є міцність кріплення коротшого уламка
|
