Біографія автора апаратів

Враховуючи події, що відбуваються в Україні з листопада 2013 року, під час яких велика кількість людей отримала вогнепальні поранення в т.ч. вогнепальні переломи, враховуючи військову агресію РФ та подальше розгортання військових дій на території нашої держави, вважаю необхідним нагадати принципи лікування вогнепальних переломів.
       На етапах медичної евакуації найбільші труднощі виникають при переломах стегнової та великогомілкової кісток, тому що при таких переломах виключається можливість самостійної ходьби постраждалого.
       Враховуючи вищевикладене, рекомендації будуть розташовані у наступній послідовності: переломи стегнової кістки, в\гомілкової, плечової, кісток передпліччя, ключиці.
Класичні положення військово-польової хірургії (ВПХ) під час «гібридної» війни, яку веде вже майже рік проти України путінська Московія, але дійсно війни, застосовуючи проти військових і мирного населення надсучасну величезної руйнівної сили зброю, потребують перегляду і корегування з огляду на конкретну ситуацію.
       Автор 27 років був військовим лікарем на різних посадах, в т.ч. начальником хірургічного і травматологічного відділень шпиталів. Приймав участь і організовував військово-польові навчання і вважаю, що знаю основи ВПХ. Але, працюючи декілька діб у якості волонтера-травматолога в ЦРЛ м. Артемівська, разом з місцевими травматологами, де надається перша лікарська допомога з елементами кваліфікованої, змінив свої погляди на об’єм медичної допомоги у прифронтових ЦРЛ, куди масово поступають поранені військові і цивільні.
       Першочергові дії при вогнепальних пораненнях на етапі першої лікарської допомоги:
       1.При вогнепальних переломах ПХО можна виконувати ТІЛЬКИ після виведення пораненого з шоку. Дозвіл на проведення ПХО дає лікар-анестезіолог, що надає допомогу хворому і про що має бути запис в історії хвороби (анестезіологічній карті) із зазначенням часу і дати.
Під час протишокових заходів хірург може робити тільки маніпуляції для зупинки кровотечі.
       2.Об’єм ПХО на цьому етапі повинен бути мінімальним – зупинка кровотечі, промивання і дренування рани, в\в, в\м і паравульнарна антибіотикотерапія. Розкриття карманів і розсічення фаціальних футлярів виконується тільки при роздавлених переломах і вогнепальних, коли наявне значне збільшення об’єму сегмента та у зоні перелому незначні точкові рани вхідного і вихідного отворів.
       3.Протипоказано виконувати іммобілізацію апаратами зовнішньої фіксації вогнепальних переломів пораненим, які підлягають евакуації. Виключенням можуть бути цивільні, які у даній лікарні будуть лікуватися до кінцевого результату.
       4.Протипоказано ПЧО при закритих переломах будь-яких сегментів. У таких випадках іммобілізацію слід робити заздалегідь приготованими гіпсовими лонгетами після блокади місця перелому 0,5% розчином новокаїну. При їх відсутності добре відмодельованими шинами Крамера з ватно-марлевими прокладками.
       5.При відкритих і закритих переломах стегнової кістки застосовувати шини Дітерікса. У випадку їх відсутності, травматолог, що володіє технікою ПЧО, може виконати превентивний остеосинтез наявним АЗФ. Для цього необхідно ввести з латеральної поверхні по два стержні у вертлюговій і надвиростковій зонах, закріпивши їх зовнішньою опорою.
       6.При пораненні великих суглобів іммобілізація виконується глибокими гіпсовими шинами. Те ж саме потрібно робити при відновленні прохідності артеріального стовбура.
       7.Нестабільні переломи таза, після блокади по Школьнікову, необхідно зафіксувати стягуючою пов’язкою. Як виключення, можна застосувати АЗФ з можливістю післяопераційної компресії, ввівши у крила клубових кісток по 1-2 стержні, які закріпити на зовнішні опорі.
       8.Ампутації на етапі першої лікарської допомоги можна виконувати тільки у випадках «висячої на лоскуті» чистини сегмента. Рішення повинно прийматися за погодженням і підписом трьох лікарів, бажано з фотодокументацією випадку.

Подальше лікування постраждалих проводиться на етапах кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги

Техніка ПХО вогнепальних переломів включає:
1.Широке розсічення ран (у залежності від локалізації більше приділити уваги вхідному чи вихідному отвору).
2.Ревізію ранового каналу (видалення ранового снаряду, дрібних вільних кісткових уламків).
3.Висічення зруйнованих тканин (в основному - клітковини, м’язів).
4.Декомпресивна фасціотомія кістково-м’язових футлярів.
5.Багаторазове промивання рани (фізіологічний розчин, антисептики, 3% розчин Н2О2). У залежності від величини рани кількість рідини може бути від 1 до 5-ти і більше літрів.
6.При пошкодженні магістрального кровотоку - тимчасове протезування або ручний судинний шов.
7.Гемостаз, паравульнарне введення антибіотиків.
8.Рана дренується і первинні шви не накладаються!!! Можна провізорні шви на кути рани. Особлива увага до збереження шкіри на гомілці, до уламків, що не втратили зв’язку з м’якими тканинами. ПХО вогнепальних переломів довгих кісток на етапі кваліфікованої медичної допомоги повинно закінчуватись позавогнищевим остеосинтезом стержневими апаратами зовнішньої фіксації (АЗФ) з репозиційними можливостями, які мають можливість лікування переломів до остаточного результату (АЗФ Костюка, Ілізарова тощо). Заміна зовнішнього остеосинтезу на внутрішній повинна бути виключенням, а не правилом, тому що це призводить до збільшення терміну лікування, загрози інфекційних ускладнень і матеріальних затрат пацієнта чи держави, що в нинішніх умовах недопустимо. Репозиційно- фіксаційні апарати дають можливість лікування до загоювання перелому.
9.Глухий шов та МОС занурювальними методиками на етапі кваліфікованої медичної допомоги (КМД) – ЗАБОРОНЕНО.
10.Операції при відривах кінцівок проводять тільки після виведення з шоку та зупинки кровотечі. Іммобілізація у цих випадках виконується лонгетами або транспортними шинами. При маніпуляціях на судинах і наявності значних м’якотканних пошкоджень показано застосування стержневих чи модульних шпице-стержневих апаратів, як превентивний остеосинтез.
При застосуванні стержневих АЗФ під час ПХО і дефіциту часу, для фіксації перелому достатньо ввести по два стержні у проксимальний і дистальний уламки. Якщо відсутні свердла і дриль стержні можна ввести в зоні метафізів спеціальним ключем (вороток), або законтрагаєвши дві гайки рожковим ключем. Стержні потрібно вводити перпендикулярно до сегменту (уламку) приблизно по одній лінії і паралельно один одному. Перед введенням стержнів, після знеболення, потрібно зробити можливу репозицію, звернувши увагу на ліквідацію заходження уламків. Після остеосинтезу бажано виконати бинтування еластичним бинтом з помірною компресією сегмента.
При застосуванні АЗФ Костюка заміна методики остеосинтезу може бути як виключення, а не правило. Остаточна репозиція проводиться у спеціалізованих відділеннях. При необхідності вводяться додаткові стержні, які більш надійно фіксують уламки і
поліпшують умови репозиції.
Якщо наявні шпицеві АЗФ, то необхідно в метафізарних зонах і біля перелому провести по одній спиці, закріпивши їх у півкільцях, які з’єднати телескопічними штангами. Спиці необхідно проводити в одній площині з урахуванням локалізації судинних і нервових стовбурів.
При відсутності АЗФ сегмент фіксують з прилеглими суглобами глибокою гіпсовою шиною.
При пораненні великих суглобів іммобілізацію краще робити гіпсовими шинами. АЗФ можна використовувати тільки у спеціалізованих відділеннях.
Спеціалізована медична допомога при вогнепальних переломах довгих кісток надається лікарями-травматологами тільки у травматологічних відділеннях госпіталів та військово-медичних
клінічних центрах або обласних і міських лікарень, та в НДІ з використанням складних методик і спеціального обладнання.

Сучасний погляд на лікування хворих з вогнепальними переломами